Олександр Олесь

Білгородський кисіль

Войовничі печеніги
Знов збираються в поход,
Знов ідуть і облягають
Український Білгород.

Налякалися міщани:
“Ну, настав нам, видко, край:
Хліб останній доїдаєм, —
Хоч лягай і умирай”.

Зажурились і підмоги
Вже не ждали нівідкіль,
Вже збиралися скоритись,
Аж іде старий Кисіль.

“Помагай Дажбог! Не плачте!
Дам пораду добру я…
Я — Кисіль! І я вам раджу
Наварити киселя.

Весь овес, усю пшеницю
Поваріть у казанах,
Скрізь розлийте по криницях,
Скрізь розставте у чанах”.

Так, як радив, і зробили.
Закипіли казани,
Скрізь по вулицях парують
Повні бочки і чани.

А уранці печенігів
Подивитися зовуть:
Як у нас всього багато,
Як у нас їдять і п’ють.

Здивувались печеніги:
“Ну й країна чарівна:
З киселем у них криниці,
Бочки меду і вина!”

“Досить! Годі облягати! —
Печеніги заревли. —
Міста голодом не візьмеш!” —
Так рішили і пішли.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Киселю й тепер немало,
Та настав вже інший час:
Вороги нас через його
Облягають раз у раз.

Impression